13 квітня - Вхід Господній у Єрусалим (Вербна неділя)

Вхід Господній у Єрусалим  — велике християнське свято в останню неділю перед Великоднем. Його виникненню послужили біблійна історія в'їзду Ісуса до Єрусалима на ослі з Віфагії. Люди встеляли Йому шлях пальмовим гіллям, тим самим вітаючи Спасителя. Донині збереглася в Єрусалимі «Пальмова вулиця» названа на честь даної події. В Україні, та в країнах де пальма не типова рослина свято має народну назву — Вербна неділя (Квітна, Цвітна, Шуткова, Баськова, Пальмова неділя, Неділя ваїй), пов'язану традицією заміни пальмових гілок на гілки верби. Це велике свято у християнському році належить до числа дванадцяти великих свят.

Звичаї

Підготовка до свята починається за кілька днів. Люди зрізають гілочки верби і ставлять будинку в воду, щоб вони розпустилися.

Святкування Вербної неділі починається ввечері в суботу. У церквах проходять богослужіння й освячення верби.

У неділю в церквах також йде служба, і священики кроплять вербові прутики святою водою.

Після служби люди приносять освячені гілочки додому, кладуть їх біля ікон і зберігають в цьому місці протягом року. Для залучення сили, здоров'я і достатку легенько шмагати по спині вербними прутами членів сім'ї.

Господині готують святкові обіди або вечері. Вербна неділя випадає на Великий піст. У цей день забороняється їсти м'ясо, яйця, молочну продукцію, але дозволяється вживати в їжу рибу і трохи червоного вина.

Вербній неділі передує свято Лазарева субота. У цей день Ісус Христос звершив велике чудо – воскресив праведного Лазаря. Після Вербної неділі починається Страсна седмиця – тиждень перед Великоднем, яка присвячена спогадам про останні дні земного життя Ісуса Христа.

Звичай святити вербу дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується «Праздьникъ вѣрбъны». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095–1108), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Іорданову превысоко, яко вербіе єсть й подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові рідне чернігівське «вербіє».

…Був колись в Україні звичай носити свячену вербу з церкви до церкви… Колись господарі, повертаючися з церкви з свяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або — якщо було близько — то в полі, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток»; а решту, що залишилася, несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Якщо, ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били такого свяченою вербою, примовляючи:

Молоді хлопці та дівчата билися свяченою вербою ще й коло церкви, та й дорогою, як додому йшли; а б'ючись, примовляли:

В деяких регіонах Галичини примовляли так:

або