Трагедія Бабиного Яру

Братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки та айнзанцгрупи СД разом із військовою та цивільною владою Києва. Жертвами нацистів стали євреї, роми, радянські військовополонені, українські націоналісти, пацієнти київської психіатричної лікарні, в’язні Сирецького табору та загалом усі ті, кого гітлерівці вважали своїми ворогами.  Бабин Яр – це некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених.

Історія Бабиного Яру, так як і Бабин Яр в історії України, не вичерпується лише воєнною сторінкою. Важливою точкою відліку для цієї місцевості є знаменита пізньопалеолітична Кирилівська стоянка. Князівську добу репрезентує історія Кирилівського монастиря й однойменної церкви. Через складні особливості рельєфу ця місцевість тривалий час лишалася малозаселеною. Частиною ж Києва Бабин Яр став у ХІХ ст. У цей час навколо нього формується багатоконфесійний некрополь (Кирилівський і Лук’янівський православні, Лук’янівський єврейський, Магометанський, Караїмський, Братський цвинтарі). У ХХ ст. Бабин Яр стане впізнаваним місцем пам’яті. Друга світова війна, нацистські розстріли, які тривали впродовж 1941-1943 років, а згодом Куренівська катастрофа 1961 року стали тими трагічними сторінками історії, історії злочинів, які зробили Бабин Яр відомими на весь світ. Ключовою подією стали розстріли 29-30 вересня 1941 року – два дні, за які нацисти розстріляли близько 34 тисяч євреїв, жителів Києва.

Радянська політика пам’яті не виокремлювала єврейських жертв, зокрема й Бабиного Яру. Мова велася про радянських громадян/мирних радянських громадян. Однак спроби цілком репресувати цю пам’ять не вдалися. Впродовж 1960-х ? 1980-х років євреям було заборонено збиратися в Бабиному Яру для вшанування загиблих рідних і близьких, друзів і співвітчизників. Проте він продовжував лишатися місцем пам’яті, яке також стало й символом непокори та виявом дисидентства.

Після здобуття незалежності в Україні розпочався суперечливий процес творення національної пам’яті. Тривалий час українські можновладці згадували про Бабин Яр ситуативно (участь у комеморативних практиках до роковин), а основна ініціатива вшанування виходила від єврейських громадських організацій. Ситуація почала змінюватися від 2016 року. Державним проектом увічнення пам’яті жертв Бабиного Яру опікується наразі Міністерство культури України. Зокрема, створено робочу групу істориків при Інституті історії України НАН України, яка працює над концепцією комплексної меморіалізації Бабиного Яру з розширенням меж Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр».

Бабин Яр, як символ Голокосту і спільна могила жертв нацистського терору, нагадування про жахливий злочин, загальноукраїнське місце пам’яті, де знищено близько 100 тисяч жертв упродовж 1941-1943 років, має бути пріоритетним напрямком у вибудовуванні політики національної пам’яті української держави.